 Дівчина із міста Новий Буг на Миколаївщині розпочала бойовий шлях 1941-го санітаркою Єдина жінка – командир взводу морської піхоти в роки німецько-радянської війни 1941–1945 років, гвардії полковник. Брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору, Балаклаву, Керч та інші міста.
Коли розпочалася німецько-радянська війна Євдокії було всього 17. «Я ж зовсім дівчиськом на війну потрапила, ще й шістнадцяти не минуло. Три рази бігала до військкома, а він мені усе: «Молоко спочатку підітри!..». Але фронт наближався… Як зараз пам’ятаю той день – 25 липня 1941 року.»Саме цього року розпочалися бої за її рідне місто Новий Буг. Під бомбардуванням дівчина перев’язувала поранених бійців і командирів. Коли ж 96-й кавалерійський полк, що захищав місто, став відступати, Євдокія вмовила командира, щоб забрав її з собою. Служила спочатку санітаркою. «Навчилася робити пораненим різні ін’єкції й багато іншого, що доручають досвідченим медичним».Під час переправи через Дніпро, в районі Хортиці, отримала поранення і була відправлена до Краснодара в шпиталь. Медики хотіли комісувати дівчину, але та відмовилася. Після лікування її направили в запасний полк, «Гвардії старший сержант, покажіть Ваші документи!». Розкриває мій літер і зачитує: «Старший сержант Завалій Євдок.». Це так скоротили моє ім’я в госпіталі. «Так точно, товариш командир! Завалій Євдоким Миколайович!» – «Надаю п’ятнадцять хвилин на збори!» Він і не підозрював, що перед ним дівчина. А я справді нічим не відрізнялася серед хлопців: «їжачок» із чубчиком після госпіталю (косу прийшлося відрізати, щоб воші не дошкуляли)». а згодом – сама попросилася на передову, служила в 6-й десантній бригаді. «попросила бійців показати, як поводитися зі зброєю. Навчилася стріляти з карабіна, пістолета, кулемета»..Після того, як Євдокія взяла в полон німецького офіцера, її направили у відділення розвідки, командиром якого згодом стала. «Мене одразу признали «своїм хлопцем», а після того, як я узяла в полон німецького офіцера, направили у відділення розвідки, і невдовзі я стала командиром.
В одному з боїв командир взводу, в якому служила Євдокія, був убитий і вона підняла бійців в атаку. В бою отримала поранення. На чолі взводу Євдокія Завалій брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору (за що була нагороджена орденом Вітчизняної війни I ступеня), Балаклаву, Керч та ін. Під час Будапештської наступальної операції Завалій зі своїм взводом, пробравшись завдяки кисневим подушкам через каналізацію, захопила бункер німецького командування. Серед полонених виявився німецький генерал. За цю операцію Євдокію нагородили орденом Червоного Прапора. Після закінчення війни дівчину хотіли направити на навчання у військове училище, але позначилися 4 поранення і 2 контузії, отримані в боях. У 1947 році Євдокія Завалій демобілізувалася, жила в Києві, працювала директором гастроному.
«Мої автоматники називали мене по- чоловічому: «Командир». Любов закрутити – і немає взводу, і немає командира. Не дай Боже, щоб хтось побачив мої сльози! Я не мала права бути слабкою… Вижити на війні можна, навіть жінці. До людських втрат звикнути неможливо. Головне – не втратити пам’яті про минуле, не зрадити її».
Світла Вам, Євдокіє Миколаївно, пам’ять!
Джерела:
- http://www.rodis.org.ua/2016/04/blog-post_23.html
- http://eukraina.com/news
| 
