У житті народів середньовічної Європи церква та релігія відігравали дуже важливу роль. Вони контролювали життя людини від її народження до смерті. При цьому під їх контролем перебували не тільки нижчі стани суспільства, а й феодальна знать. У середньовічній церкві існувало чимало протиріч — вона зробила багато корисного для суспільства, але не менше й шкідливого. Так, церква багато допомагала бідним, хворим, докладала зусиль для примирення суспільства, опікувалася культурою, сповідувала тих, хто порушив закон, але при цьому не дбала про соціальну справедливість у суспільстві: для своєї вигоди організовувала війни і грабіжницькі походи, переслідувала єретиків, сприяла розколу християнства на православ’я і католицизм.
Християнство з’явилося ще в римську добу, проте світовою релігією воно стало вже в середні віки, коли оформилася і зміцніла його організація — церква. На світанку середньовіччя вже існувала церковна ієрархія — поділ духовенства на ранги. На території Західної Римської імперії главою церкви був Папа, а на території Східної — патріарх. Обидві посади були виборними. Інші посади поділялися на вищий і нижчий ранги. До вищого рангу належали кардинали, єпископи та інші князі, які одержували духовну владу від Папи. Нижчий ранг — ті, кому духовну владу надавав єпископ. Церква за допомогою держави швидко збагатилася й стала дуже впливовою в суспільстві. Духовенство вдосконалювало християнське вчення, встановлювало, як треба здійснювати богослужіння тощо.
|