Я вважаю, що в XVI - 1-й пол.XVIІ ст. українці зіткнулися з
проблемою збереження православної церкви.
Наприклад: У 1596 р. у Бресті відбувся собор, який проголосив унію (союз) православної і католицької церков. На
українських землях виникло протистояння двох християнських церков. Українське населення
сповідувало православ’я, а Річ Посполита була оплотом католицтва. Католицька церква за підтримки
уряду виявляла значну активність та агресивність. З дозволу короля на території держави діяв орден
єзуїтів. Польщі порівняно швидко вдалося перевести в католицтво феодальну верхівку суспільства,
народ же зберігав відданість православ’ю.
Польський уряд вбачав у цьому засіб посилення свого впливу в українському суспільстві. Православні
ж єпископи України пішли на цей крок, сподіваючись зміцнити особисту владу. Однак по суті було
укладено не союз церков, а створено нову Українську греко-католицьку (уніатську) церкву,
православну за обрядовістю, але адміністративно підпорядковану Риму. З 1596 р. польським урядом
визнавалися лише католицькі і греко-католицькі общини, фактично ж більшість приходів залишалися
православними.
Всупереч розрахункам польського короля, папи Римського, єзуїтів Брестська унія не спростила, а
загострила ситуацію в Україні.
На середину XVІІ ст. друкована книга стала істотним чинником розвитку української культури. Її
тематика відображала стан церковного життя, освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки. В Україні, яка перебувала під владою Москви, у XVIII ст. царський уряд проводить реакційну політику
щодо книгодрукування: були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження.
Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. книгодрукування українською мовою занепало.
Отже: з цього можна винести, що українці знайшли вирішення проблеми, з якою зіткнулися, і зберегли православну віру.