| Федір був родом із Городища, перебував кріпаком князя Воронцова. Сім’я змогла заробити достатньо грошей, щоб викупити його з неволі. Яхненки походили зі Сміли, їхній батько Михайло шив чоботи, торгував кожухами. Щоб викупити з кріпацтва себе, дружину трьох синів та двох доньок – витратив усі заощадження, спродав геть усе майно і навіть жінчине намисто.Брати Яхненки і Симиренко за позичені гроші взяли в оренду два млини у Смілі, вдало торгували борошном, зерном та полотном. Федір Симиренко і Степан Яхненко, як грамотні люди, вели діловодство і бухгалтерію. А Кіндрат і Терентій Яхненки, які читати і писати не уміли, займалися практичними справами, купівлею-продажем. Поступово з’явилися успіх і прибутки, відкрили 6 магазинів в Одесі, мали склади у Миколаєві та Севастополі. Стали купцями першої гільдії. Родина була надзвичайно релігійною. Молитвою починали і закінчували роботу. В неділю не працювали, відвідували церкви і монастирі, допомагали бідним. В голодний 1830 рік упродовж кількох місяців годували близько 10 тисяч селян. Всі знедолені приходили до їхніх млинів і безкоштовно отримували борошно. За таку благодійність Кіндрат Яхненко був удостоєний звання спадкового почесного громадянина. Сім’я мала прекрасні, дружні стосунки з смілянським графом Самойловим, а потім з його нащадком графом Бобринським.Під будівництво обрали пустуючу ділянку нижче Городища над річкою Вільшанкою, неподалік Млієва. Спочатку побудували цегельню. А вже потім з власного матеріалу звели 7-поверховий цукрозавод – найбільший в Європі. Відкрили його у 1848 році. Все обладнання придбали у Франції та Англії. Будівлі й машини коштували понад 400 тис руб.Багатьом не вірилося, що звичайні люди, лише завдяки своїй невтомній праці та підприємливості, стали такими заможними. Тому у Городищі на ярмарках переповідали легенду, що колись Кіндрат Яхненко зустрівся з старим дідом, який поділився таємницею, що в одному з городищенських ставків на дні лежить човен, наповнений золотом і покинутий гайдамаками. Буцім тоді Яхненко взяв ставок в оренду, спустив воду і знайшов скарб, який дозволив так розвернутися.У 1877 році фірма Яхненків-Симиренків надала приміщення під шпиталь на 50 ліжок для поранених військовослужбовців нижчих чинів.Діяльність заводу розвивали три покоління Яхненків та Симиренків. Вони активно підтримували багатьох діячів української культури, зокрема композитора Миколу Лисенка, письменника Михайла Коцюбинського, історика Михайла Грушевського. Василь Симиренко говорив: “Кожен мусить робити те, до чого вдатний. Вони тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю зароблять гроші, то й мушу заробляти їх для України… Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював”.На жаль, сьогодні навіть складно знайти місце, де колись вирувало життя великого і взірцевого заводського містечка.
|