Обдарування М. Зань-ковецької багатогранне – лірична героїня, актриса комедійного плану. Та справжня стихія актриси – трагедія, в якій Заньковецька сягала висот античної трагедії. Вона царювала також у побутових драмах з натуралістичним елементом. Визначальними акторськими роботами М. Заньковецької вважаються трагедійні образи Олени у виставі «Глитай, або ж Паук» М. Кропивницького й Харитини в «Наймичці» І. Карпенка-Карого.
Актриса виступала на єлисаветградській, петербурській, московській, київській, одеській, харківській, львівській та інших сценах; їй не рукоплескали ні Париж, ні Лондон, ні Берлін – та Марію Заньковецьку величають актрисою світової величини. Вона не грала в п'єсах європейських драматургів, бо в Російській імперії до 1905 р. існували за-борони для українського театру на переклади творів зарубіжної драматургії. Та в інтер-претації Заньковецької образи п'єс М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого просякнуті мотивацією героїв Шекспіра і Шіллера і Гете, і Золя, й Островського.
М. Заньковецька мала щасливу долю на тернистій ниві українського театру: красу рідної мови і магію слова відкрив їй учитель Чернігівської гімназії, поет, друг Т. Шевченка Микола Вербицький. Професійну освіту співачка здобула у філії Петербурзької консерваторії у м. Гельсінгфорсі; уроки акторської майстерності отримала у «батька україн-ського театру» – актора, режисера, драматурга Марка Кропивницького. Для неї писали М.Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, Панас Мирний, Б. Грінченко. Провідні театральні критики, історики та біографи – В.Дурдуківський, В.Ермілов, О.Су-ворін, Ю.Беляєв, В.Чаговець, І.Нечуй-Левицький, Д.Дорошенко, І.Личко, М.Вороний, С.Петлюра, Н.Богомолець-Лазурська, П.Рулін, С.Дурилин – зібрали й опублікували матеріали про її життя і творчість. Персоналію М.Занковецької ще в перше десятеліття її сценічної діяльності друкують «Энциклопедический словарь» Брокгауза і Ефррона (СПб., 1894), «Словарь сценических деятелей» (1901), видання початку XX ст. – «жіночі силуети», «Корифеї української сцени». 1925 р. Марія Костянтинівна написала «коротку біографію артистки Державного народного театру».ї інтровертна природа і багата емоційно-виражальна акторська палітра давала змогу ввійти у стан людини, яка переживає щось трагічне, й відобразити його. Глядач на виставах з участю М. Заньковецької переживав катарсис – очищення через співпереживання.Вчитаймось у слово Заньковецької про її самовіддане служіння театрові: «Хоч би скільки я грала, – незмінно нестерпне світло рампи, вдаряючи в очі, одночасно боляче б'є мене по нервах; мить – і я вся зовсім забуваю, що театр – загадковий сфінкс, ім'я якому публіка»
Марія Заньковецька померла у Києві 4 жовтня 1934 р. Тут створено меморіальний музей Марії Заньковецької.
|
