Документ дозволяв публікувати "тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства", але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень україн- ського слова. Українська мова розглядалась як штучна, "створювана… деякими малоросами і особливо поляками…". Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М. Юзефовича та його однодумців, що "ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може", а "наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі", стало офіційним поглядом на мовні й національні проблеми українців у Російській імперії. Причиною видання Валуєвського циркуляру, як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про українську мову й літературу через "обставини чисто політичні", поширення серед українців "сепаратистських задумів". Одним із приводів для утисків українського слова став несанкціонований Синодом переклад П. Морачевським українською мовою Нового Завіту. Впровадження Валуєвського циркуляру супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адміністративним висланням окремих українських громадських і культурних діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.). Продовженням такої політики царського уряду став Емський акт 1876 р.
Окремі дослідники вважають, що чи не головним каталізатором появи циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк нікому невідомим відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським. Щоб не допустити друку перекладів, до ІІІ Отделєнія «звернулись» аноніми, які назвалися представниками «киевского духовенства». В тексті анонімки йшлося про небезпеку допущення до друку українського перекладу Євангелія. З тексту нібито випливає, що її автори допускають можливість схвалення Синодом українського перекладу та протестують проти цього: «считаем излишним доказывать и то, что допустив нелогичный и затейливый перевод Св. Писания на то наречие русское, которое по своему складу менее всего заслуживает это предпочтение, Св. Синод допустит историческую ошибку и что всяк, кто словом или делом будет способствовать этому опасному предприятию, может приобрести известность Герострата и скоро увидит оправдание на опыте той благоразумной сентенции, что малая ошибка бывает причиной великих бед». Дослідники звертають увагу, що аноніми звернулись до охранки, а не до до Синоду і припускають, що ініціатором звернення був київський генерал-губернатор Микола Анненков, оскільки його власноручне звернення до шефа жандармів князя Долгорукого за змістом стовідсотково збігається з текстом анонімки: «Добившись же перевода на малороссийское наречие Священного Писания, сторонники малороссийской партии достигнут, так сказать, признания самостоятельности малороссийского языка, и тогда, конечно, на этом не остановятся и, опираясь на отдельность языка, станут заявлять притязания на автономию Малороссии».
|
