Переворот, що відбувся, поклав початок процесу встановлення в Англії конституційної монархії. Юридично це знайшло своє відображення в Біллі про права 1689 р. і Акті про престолонаслідування 1701 р. Білль про права 1689 р. встановлював, що монарх не має права без згоди парламенту призупиняти закони і робити вилучення якихось норм з них. Стягнення податків також мало відбуватися лише за згодою парламенту. Вона була потрібна і при ухваленні законів про призов до війська та його утримання в мирний час. Білль закріплював деякі привілеї англійських підданих: право на носіння зброї і подання петицій короні. Стаття 3 декларувала вільні вибори. Проголошувалася свобода слова і дебатів у парламенті. Англійська буржуазія й аристократія, навчені досвідом правління Стюартів, які шляхом підробок і підкупу створили слухняний їм парламент, що засідав потім невизначений час, хотіли встановити точні терміни повноважень цього органу. Систематичне оновлення палати громад давало певні гарантії від підкупу її владою. Прийнятий 22 грудня 1694 р. Трирічний акт встановив, що парламент необхідно скликати не менше одного разу на три роки і термін його повноважень повинен тривати не більше трьох років. Ця боротьба між торі й вігами дістала вияв у виданні 1701 р. Акта про престолонаслідування (його ще називають Актом про устрій). Цей закон був спрямований проти спроб реакційних феодалів відновити в Англії абсолютизм. У ньому передбачалося, що в майбутньому кожен англійський монарх повинен сповідувати англіканську віру. Це виключало можливість використання католицизму як ідеологічного обгрунтування самодержавної монархії.
Щоб запобігти утворенню в парламенті сильної придворної партії, перешкодити встановленню королівського контролю за діяльністю цього органу, закон запровадив правило, згідно з яким особа, яка обіймала яку-небудь платну посаду або місце, підпорядковане монарху, і отримувала пенсію від корони, не могла бути членом палати громад. Помилування короля вважалося недійсним у справах імпічменту. Тим самим палата общин одержала грізну зброю для контролю за королівською адмінісграцією. Побоюючись королівської сваволі, буржуазія і вігська аристократія, які перемогли, різко обмежили втручання монарха в судову діяльність, встановивши, що «суддю не можна звільнити з посади, поки він поводиться добре». Практично судді стали незмінювані. Усі біллі набували законної сили лише після схвалення їх парламентом. Королі були зобов'язані управляти країною в суворій відповідності з її правом.
Віги побоювалися, що Вільгельм III і його наступники, не будучи уродженцями Англії, зможуть, спираючись на відданих їм міністрів-співвітчизників, установити в державі абсолютистський режим. Тому встановлювалося, що жодна особа, яка народилася за межами Англії, Шотландії та Ірландії чи належних їм володінь (за винятком, коли батьки англійці) навіть у випадку натуралізації не може стати членом Таємної ради, парламенту чи обіймати яку-небудь посаду, пов'язану з довірою. Рішення, прийняті Таємною радою, обов'язково повинні скріплюватися підписом того з її членів, хто дав згоду на цю акцію (принцип контрасигнації).
Акт 1701 р. встановлював порядок престолонаслідування: після смерті бездітного Вільгельма III його спадкоємицею мала бути Анна Датська, а за відсутності в неї спадкоємців корона повинна була перейти до ганноверських курфюрстів. Віги вважали, що на англійському престолі повинні сидіти невпливові німецькі князьки, які не становили загрози для парламенту.
Білль про права 1689 р. і Акт про престолонаслідування 1701 р. закріпили принцип верховенства парламенту над короною і сформулювали найважливіші інститути англійського буржуазного державного права.
|
