Республіка і протекторат Кромвеля Вождем левелерів став Джон Лілберн (1614-1657) - автор низки памфлетів (викривальних творів), у яких ішлося про надання всім людям рівних прав. Левелери вимагали скасування монархії і палати лордів, передачі верховної влади палаті общин і введення її відповідальності перед народом. Вони виступали також за широке виборче право, недоторканність приватної власності та вільне розпоряджання нею. Під тиском левелерів у 1647 р. почався третій — демократичний — етап революції.
Спроби парламенту домовитися з королем, а також рішення про розпуск армії викликали протести по всііі країні. Це змусило Кромвеля піти на розрив з пресвітеріанською більшістю парламенту і об'єднатися я військом. За його наказом загін кавалеристів захопив у полон короля, але Карлу вдалося втекти й укласти таємний союз із шотландцями. Невдовзі вони вторглися до Англії. Водночас країною прокотилася хвиля заколотів на підтримку короля. Навесні 1648 р. Кромвель із «залізнобокими» взявся до їх придушення. Почалася друга громадянська війна. Тривала вона недовго: прибічники
короля вже не мали великого війська, тому повстали лише окремі загони. Наприкінці літа Кромвель остаточно розгромив і їх, і шотландців, а в грудні захопив Лондон.
Парламент знову почав переговори з королем. Виникла реальна загроза повернення Карла на трон. Кромвель діяв швидко й рішуче. Під його тиском з парламенту вигнали пресвітеріан, а потім провели суд над королем. Карла І звинуватили в державній зраді, розв'язуванні громадянської війни і кровопролитті. Уперше в історії суд виніс смертний вирок правлячому монарху. Його стратили при величезному скупченні людей на площі перед королівським палацом.
19 травня 1649 р. парламент оголосив Англію республікою. На той час палату лордів уже скасували, парламент складався лише з палати общин. Замість королівської влади діяла Державна рада, куди входили лідери індепендентів і вище військове командування. Рада мала підпорядковуватися палаті общин, проте насправді вони обидві повністю залежали від Кромвеля та його найближчого оточення.
Для зміцнення республіки Кромвель вирішив розправитися з тими, хто в громадянській війні підтримував Карла І. З нещадною жорстокістю він завоював Ірландію. За декілька місяців «залізнобокі» розорили й спустошили квітучу країну. Кращі землі переможених ірландців перейшли до англійців. Пограбування Ірландії перетворило революційне військо на загарбників, охоплених ненаситною жагою наживи. Далі Кромвель обрушив удар на Шотландію, яка оголосила сина Карла І королем Карлом II. Англійці повністю знищили шотландську армію, король втік на континент.
Кромвель тріумфатором повернувся до Лондона і силою розігнав парламент. 16 грудня 1653 р. він отримав довічну посаду лорда-протектора (захисника) Англії, Шотландії та Ірландії. До нього перейшли командування збройними силами і ведення зовнішньої
політики. Без згоди протектора не дозволялося змінювати закони і вводити нові податки. По суті Кромвель встановив військову диктатуру. Третій етап революції завершився. На зміну республіці прийшов протекторат Кромвеля.
Майже десять років Кромвель управляв Англією, спираючись на армію. Він розділив територію країни на 11 округів і поставив на чолі кожного повновладних генералів. Під їхнім наглядом знаходилось навіть приватне життя населення. Англія перетворилася на похмуру мовчазну країну, де панувала атмосфера підозри, наклепів і доносів. Кромвель повністю захопив владу у свої руки і фактично правив Англією як некоронований монарх.
Лорд-протектор проводив успішну зовнішню й колоніальну політику. Він уклав вигідний мир з Голландією, підписав торговий договір зі Швецією, захопив острів Ямайку. Але розв'язати складні внутрішні проблеми Кромвель не зміг. Утримання армії і флоту поглинало величезні кошти. Торгівля і ремесла знаходились у плачевному стані. Безробіття і зубожіння народу досягли небувалих розмірів. Режим протекторату ставав непопулярним, в Англії наростало народне невдоволення.
Кромвель став членом парламенту 1628–1629 років від Хантінгдону. Записи парламенту показали лише одну його промову. Після розпуску парламенту Карлом I у 1629 король правив країною протягом 11 років без парламенту. Коли Карл I зіткнувся з шотландським повстанням, відомим як Єпископські війни, йому довелося зібрати парламент у 1640 через нестачу коштів. Кромвель повернувся до парламенту, але збори тривали тільки три тижні, та стали відомі як «Короткий парламент».
