На початку XVI ст. Османська імперія перетворилася на могутню державу з великою територією. Після взяття в 1453 р. Константинополя турки-османи вийшли за межі Азії і підкорили Балканський півострів. Вони володіли також Малою Азією і Кримським ханством, відчували себе господарями Чорного моря. У арабів турки захопили Сирію і частину Аравії разом із священними для мусульман містами Меккою і Мединою. Із завоюванням Єгипту до складу Османської держави увійшли землі на півночі Африки і контроль над важливими торговими центрами Середземномор'я. Підкорення чужих земель і постійне розширення кордонів імперії забезпечували потужні військо і флот, а воєнна здобич була головним джерелом поповнення державної скарбниці. 

Вершини своєї могутності Османська імперія досягла за правління султана Сулеймана Пишного (1520-1566). Саме так за численні перемоги і розкіш двору називали його європейці. Піддані ж іменували Кануні (Законодавець) за видання зводу законів. Головна особливість цього законодавства полягала в поділі населення імперії на мусульман та немусуль-ман, які відповідно мали різні обов'язки і права. Суд знаходився в руках мусульманського духовенства і всі справи вирішував на основі заповідей ісламу. Сулейман здійснював вдалу завойовницьку політику, особисто брав участь у 13 воєнних кампаніях, причому 10 з них провів у Європі. Тут головним противником султана був імператор Карл V Габсбург. їхнє суперництво розгорталося на землях Угорщини, Австрії та в Середземномор'ї. Спочатку величезна турецька ескадра обложила острів Родос. Він належав рицарям-хрестоносцям ордену іоаннітів, які тримали під контролем східне Середземномор'я і заважали відносинам Стамбула з османськими володіннями в Аравії та Єгипті. У ході затяжної облоги захисники острова - 600 рицарів і 5 тис.
солдатів - героїчно оборонялися. Вважається, що осмнни втратили близько 80 тис. чоловік, але зрештою змусили фортецю капітулювати. Сулейман, поважаючи хоробрість рицарів, відпустив їх з полону. Іоанніти перебралися на Мальту, де їх орден отримав нову назву — Мальтійський. Згодом Сулеймап намагався захопити й Мальту, але безуспішно.
Далі османське військо перейшло Дунай і в битві біля Мохача вщент розбило угорців. У 1529 р. армія Сулеіімана взяла в облогу столицю Габсбургів - Відень. Місто вистояло, але з цього моменту і впродовж двох наступних століть кордон між Священною Римською і Османською імперіями проходив усього в декількох десятках кілометрів від нього. Загони турецької кінноти постійно налітали на мирні поселення, сіючи на своєму шляху смерть і розруху.
Могутність Османської імперії трималася на численному війську. За вірну службу воїни отримували від султана спадкоємні земельні володіння - тімари і певну частину воєнної здобичі. Привілейованою частиною і ударною силою турецького війська були яничари — уродженці підкорених османами областей (переважно балканських). За давнім звичаєм їх ще хлопчиками відбирали в батьків і виховували у фанатичній відданості ісламу. Подорослішавши, вони перетворювалися на суворих і нещадних воїнів, які вже не пам'ятали свого походження і воювали проти власної батьківщини, навіть не підозрюючи про це.